Як ми й очікували зустріч Трампа і Путіна на Алясці закінчилась нічим.
Звичайно, що такий висновок було зроблено без врахування іміджевих втрат нинішнього президента США Дональда Трампа.
А як інакше могли закінчитись ці перемовини, якщо із самого початку було зрозуміло, що обидві сторони мають різні інтереси. Очевидним було і те, що Путін заздалегідь поставив нереальні вимоги, заявляючи про необхідність повного виведення українських військ із внесених до Конституції РФ територій Південних і Східних областей України.
Цікаво, а як сприйняли б американці, і зокрема Трамп і Віткофф, рішення Держдуми РФ про включення Аляски до Конституції Росії? Очевидно, що їх відповідь на це питання була б однозначною. Але тоді чому в адміністрації Трампа так серйозно сприймають забаганки Путіна і тиснуть на президента України, з метою змусити його погодитись на добровільну відмову від частини українських територій? Складається враження що вищі посадові особи США мислять категоріями середньовіччя, коли державні землі належали монархам і перерозподілялись в результаті воєнних завоювань, або укладання комерційних угод. У той час така логіка була цілком прийнятною і зрозумілою оскільки тоді суверен був одноосібним власником відповідної території й міг нею розпоряджатись на свій власний розсуд. Але у 21 столітті в демократичних країнах світу щодо публічних земель діє зовсім інший правовий режим. Президент України не є їх власником і тому не може ними одноосібно розпоряджатись. Він не наділений таким правом ні на рівні національного законодавства, ні на рівні міжнародного права.
Складається враження що нинішній президент США Дональд Трамп цього не розуміє і мабуть, саме тому він намагається тиснути на президента України Володимира Зеленського та вимагати від нього того, чого він в принципі зробити не може. Дивно, але чомусь нинішній президент США поводить себе не як керівник держави, а як звичайний комерсант і ніхто не наважується пояснити йому всю абсурдність і безперспективність його претензій до президента України. Невже в США мало юристів, які змогли б пояснити Дональду Трампу, що рішення Держдуми РФ про включення українських територій до складу Росії із самого початку було нікчемним і незаконним, яким, до речі, було б і гіпотетичне рішення Держдуми РФ про включення Аляски до складу Росії. Ба більше, складається враження, що Дональд Трамп не розуміє, що мова тут уже йде навіть не про території, а про міжнародне право, про необхідність відновлення його основних принципів і засад. Якщо припустити, що США і вся міжнародна спільнота визнають право Росії на окуповані нею території України, то це буде означати, що тепер усі територіальної спори можна буде вирішувати збройним шляхом. Не важко здогадатись, що тоді починається війна всіх проти всіх, де буде панувати лише право сили та закон джунглів.
Швидше за все такий розклад не буде влаштовувати переважну більшість лідерів провідних держав світу, зокрема ЄС, а тому найближчим часом слід очікувати більш жорсткої реакції на російську агресію з боку Німеччини, Великобританії, Італії та Франції. З огляду на те, як американці на Алясці зустрічали Путіна, де громадська думка була явно на стороні України, варто очікувати ослаблення позицій Дональда Трампа і в Америці. Саме тому будь-які нинішні кулуарні домовленості Трампа і Путіна, якщо вони такі й були, не мають жодної перспективи в майбутньому, особливо після парламентських виборів, які Республіканська партія США, на чолі з Трампом, дуже ризикує програти.
Можливо сьогодні Трампу і Путіну здається що вони всесильні та могутні, але навіть їм не вдасться змінити закономірний процес суспільно-політичного розвитку і повернути колесо історії в ті часи, коли в основі усіх політичних рішень лежали приватні інтереси впливових монархів світу. Сьогодні ситуація змінилася й у сфері міжнародної політики інші правила гри, де політичні лідери не можуть безкарно ігнорувати громадську думку. В кінцевому результаті авторитарна Росія обов’язково програє цю війну і її не врятують ніякі кулуарні домовленості Трампа і Путіна, а вирішальну роль тут будуть відігравати реальні соціально-економічні вимоги часу і політичні та морально-етичні настрої переважної більшості громадян Сполучених Штатів і усіх демократичних країн світу.
Олег Березюк,
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровано нейромережею)
